В Україні простоює виробництво боєприпасів, поки держава закуповує снаряди у приватного підприємства

Виробляти дуже необхідні для війська 152-міліметрові артилерійські снаряди в Україні - такою була мета. З державного бюджету витратили десятки тисяч гривень і купили обладнання. Майже два роки тому лінію з виробництва снарядів калібром 152 мм відкрили, проте замовлень нема і обладнання простоює.

"Це обладнання було закуплено в рамках програми оснащення боєприпасами галузі", - каже віце-президент державної акціонерної холдингової компанії "Артем" Віталій Вітюк.

У цеху стоять верстати, які мали виробляти дефіцитні 152-міліметрові снаряди. Обладнання, яке могло виготовити до 18 тисяч боєприпасів, нині припадає пилом. А коштує мільйони.

"Ми виготовили тільки партії, необхідні для попередніх випробувань і визначальних випробувань з Міноборони, ми сподівалися на замовлення", - зазначає Вітюк.

Снаряд для далекобійної гармати "Гіацинт", дальність польоту боєприпаса - до 30 кілометрів. У них була потреба в української армії ще на початку війни. А після пожеж на арсеналах у Ічні, Калинівці та Балаклії лише за півтора року Україна  втратила сотні тисяч тон боєприпасів.

Тепер, щоби хоча би відновити запаси дефіцитних для української армії 152 мм снарядів, верстатам заводу потрібно працювати роками.

"А нам їх треба для того, щоб навіть була бойова підготовка, армія має витрачати їх сотні, на рік сотні. Це мінімальні цифри кажу – сотні. А враховуючи, що бойові дії, треба витрачати на рік тисячі", - запевняє журналіст Юрій Бутусов.

Олександр Тимошко розробляв абсолютно нову бойову частину 152-го снаряда. Переконаний, що цей боєприпас відповідає технічним вимогам. Хоч починалося все нелегко.

"Ці складнощі пов’язані з тим, що Україна не розробляла артилерійські боєприпаси взагалі. Починаючи з незалежності. Роботи із закупівлі військової техніки велися дуже в’яло. І артилерійські боєприпаси не закупались взагалі", - каже головний конструктор Олександр Тимошко.

На озброєні української армії тим часом - застарілі боєприпаси, виготовлені ще за радянських часів.

"На момент початку конфлікту ми залишились з тим, що залишилось з радянських часів. Це все потребує поставки. Треба вказати, що база яка була і є в нашій країні, потребує вкладень", - додає Олександр Тимошко.

Експерти кажуть, в Україні й досі нема  повного циклу виготовлення боєприпасів.

"Боєприпас складається безпосередньо зі снаряду, капсуля, вибухової речовини снаряду, гільзи і порохів. Тобто, фактично, коли ми говоримо про створення української боєприпасної галузі, ми маємо на це дивитись через призму ось цих п’яти складових", - пояснює директор інформаційно-консалтингової компанії  "Defence Express" Сергій Згурець.

І  це не єдина проблема. Адже навіть те, що із зусиллями вдалося досягнути, виявилося не надто потрібним.

"Немає відповідального відомства за оборонну, промислову політику. А відповідальність повністю розпорошена по багатьох людях, які відповідають за щось хороше, і ніхто не відповідає за проблему", - стверджує Бутусов.

У 2019 році Міністерство оборони закупило близько двох тисяч 152-міліметрових снарядів. Щоправда, не у державної компанії "Артем", а у приватного підприємства.