У 2020 році Україна помітно скоротила вилов риби, а браконьєри завдали шкоди рівний бюджету невеликого міста. Рибальські підприємства погано фінансуються, багато працюють в тіні, риба гине від мору.
Чи можна ще врятувати українські водойми?
З початку квітня у всіх областях України вступила в дію заборона на нерестовий вилов риби. Це важливий щорічний захід, який Державне агентство рибного господарства вводить, в залежності від водойми і області, на два-три місяці з метою збереження популяції риб.
Під час нересту, навесні, у риб приглушуются рефлекси самозбереження, і вони можуть стати легкою здобиччю для браконьєрів. Тому промислове рибальство, пересування на човнах, а також змагання з риболовлі в цей період заборонені. У той же час, дозволена любительська рибалка з берега однією вудкою або спінінгом з максимальним уловом до 3 кг риби за добу. У Держрибагентстві наполегливо закликають громадян бути відповідальними і дотримуватися цієї заборони.
«Адже від того, як пройде нерест водних біоресурсів, залежить відновлення їх популяцій в наших водоймах», – підкреслив в.о. голови відомства Олег Баздуганов.
Але браконьєри не збираються зупинятися і плювати хотіли на будь-які заборони. За перший тиждень дії заборони на водоймах України вже виявлено порушень на мільйони гривень, і це лише офіційно зареєстровані випадки.
Зокрема, на поточному тижні поліція затримала на Буковині двох браконьєрів, які завдали збитків на 1,7 млн грн, виловивши 166 особин риби вирезуб. Цей вид вважається рідкісним і зникаючим, тому занесений до Червоної книги України.
Статистика в розрізі років аналогічна: найбільшої шкоди рибної галузі порушники наносять в квітні-червні, тобто якраз під час нерестової заборони. У минулому році в цей період рибоохоронний патруль розкрив майже 15 тисяч правопорушень зі збитками більш ніж на 43 млн грн.
Порушення правил рибного лову і використання заборонених знарядь лову в нашій країні караються штрафами від 34 до 680 гривень, а за рибний промисел із значним збитком максимальне покарання складе 6800 гривень. Тобто штрафи настільки мізерні, що сучасних варварів не зупиняють.
«Зараз в Україні діють штрафи, затверджені ще в 2003 році. Наприклад, порушення правил рибальства карається штрафом від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів (який зараз становить 17 гривень). Кого може стримати таке «покарання»? », – зазначив глава Державної екологічної інспекції Андрій Мальований.
За його словами, комітет Верховної Ради з питань екологічної політики та природокористування готує законопроект про підвищення штрафів для рибалок-браконьєрів. Але поки що це тільки плани.
Криза в рибній галузі
В цілому, за 2020 рік рибоохоронні патрулі виявили майже 47 тисяч правопорушень, які завдали державі збитків на суму понад 100 млн гривень. Це в два рази більше, ніж в попередньому році.
В рамках рибоохоронних рейдів інспектори вилучили у порушників понад 150 тонн водних біоресурсів. На тлі щорічного скорочення офіційного промислу риби в країні, який в 2020 році склав 76,5 тис тонн, ці цифри вже не здаються несуттєвими. Проте ця статистика зовсім не говорить про жадібність або безвідповідальність всіх українських рибалок.
«Така ситуація багато в чому спровокована складністю процедур отримання дозволів на легальний промисловий вилов, а також корупцією. Нерідкі випадки, коли з року в рік квоти на вилов риби за різними схемами отримують одні і ті ж гравці », – відзначають в Офісі ефективного регулювання (BRDO).
І все ж, браконьєрство тягне за собою значне скорочення популяції риб, а завдані державі збитки призводять до скорочення фінансування риборозплідників і малим обсягам зариблення природних водойм. І це – ще одна велика проблема нашої рибної галузі.
Державних риборозплідників в Україні всього чотири (Новокаховський, Харківський, Дніпровський імені академіка Артющик і форелевий завод «Лопушно»), і на їх фінансування сукупно виділяється в рік менше 85 млн гривень. При цьому збиток від браконьєрства в минулому році досяг майже 110 млн гривень.
На щастя, підприємства не опускають руки: в минулому році в українські водойми було запущено 49 мільйонів екземплярів молодняку риб. Розводять і запускають в воду мальків також приватні підприємства і волонтери.
Підходи минулого століття
У той час, як решта світу з турботою про екологію поступово скорочує промисловий промисел в річках, морях і океанах і віддає перевагу розвитку аквакультури, українська рибна галузь все ще тримається на промислі.
За даними Держрибагентства, в Україні працюють близько 4,5 тисячі підприємств аквакультури, які розводять риб, молюсків і ракоподібних в природних умовах або штучних водоймах. З них державних – близько двох десятків. Їх частка в загальному виробництві риби становить лише 16 відсотків.
«Сьогодні в Україні традиційними об’єктами аквакультури незмінно залишаються коропові. Також українські аквафермери вирощують райдужну форель, європейського сома, щуку, судака, карася, стерлядь, осетрів тощо. Але асортимент продукції аквакультури тривалий час залишається майже незмінним », – пояснюють в Держрибагентстві.
Незважаючи на значні площі внутрішніх водойм в країні, в оренді перебуває лише третина з них. Через складності отримання водойм в оренду цей ринок майже не розвивається. Ще одна причина стагнації – висока ставка ввізного мита на корми, які складають більше половини собівартості розведення риби.
«В абсолютній більшості це імпортна продукція, ставка мита на яку становить 10 відсотків. Разом з тим, імпорт вже готової рибної продукції має нульове ввізне мито. Саме тому українському бізнесу не вигідно вкладати в цю галузь », – відзначають експерти BRDO.
Значна частина аквакультурного господарств України працює в «тіні». За експертними даними, щорічно бюджети регіонів втрачають більше 60 мільйонів гривень через самовільне заняття водних об’єктів.
Яку рибу їдять українці?
Жителі нашої країни споживають значно менше риби, ніж рекомендована ООН норма в 20 кг на людину в рік.
«У 2019 загальне споживання риби та рибних продуктів склало 545 тисяч тонн, при цьому споживання риби на душу населення склало 12,5 кг на рік. За попередніми оцінками, показники споживання риби в 2020 році залишилися на такому ж рівні », – розповіла УНІАН аналітик асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Світлана Литвин.
Відзначається, що українці споживають в основному ввезену рибу: більше 75 % загального фонду споживання забезпечують імпортні поставки, 25 % становить власне виробництво і вилов.
За підсумками 2020 року Україна закупила за кордоном морепродуктів на 680 мільйонів доларів, що на 5,6 відсотка більше, ніж роком раніше. Головним постачальником стала Норвегія, на яку припадає третина всього українського імпорту. Україна закуповує заморожену, свіжу або охолоджену рибу, рибне філе і різних ракоподібних – креветок, лангустів, іншу продукцію. Варто підкреслити, що імпортується в основному морська продукція, що не вирощується в наших кліматичних умовах.
На межі екологічної катастрофи
В Україні не трапляється ні року, коли б не відбувався мор риби в тому чи іншому водоймищі. Минулого місяця в Азовському морі виявили масову загибель бичка. Загинуло понад 460 тисяч риб, а державі завдано збитків на суму понад 90 млн гривень.
В кінці минулого року в Запорізькій області в Молочному лимані Держрибагентство зафіксувало масову загибель риби. На одному квадратному метрі було виявлено від 300 до 500 примірників загиблої азовської хамси. У цій же локації масовий мор риби відбувався і в 2018, і в 2017 роках, що було пов’язано з будівельними роботами щодо днопоглиблення каналу Молочний лиман – Азовське море.
Але в той же час, загибель риби, пов’язана безпосередньо з поганою якістю води, явище не таке вже й часте.
У Міністерстві захисту навколишнього середовища і природних ресурсів заявляють, що риба з українських водойм за деякими екологічними показниками обходить рибу з водойм Євросоюзу.
У минулому році на дослідження в одну з лабораторій в Словаччині були передані зразки грунту і води з Дніпра, Дністра та Сіверського Дінця. На деяких ділянках цих річок вчені виявили перевищення вмісту шкідливих речовин у воді і, відповідно, в рибі. При цьому ситуація з забрудненням специфічними речовинами – важкими металами і пестицидами – в Україні виявилася кращою, ніж в ЄС, через більш низький рівень промислового навантаження.
«По цих речовинах навіть в Європі є перевищення, а у нас немає, тобто наша риба за деякими показниками є більш чистою. Хоча ми і говоримо: чи не репрезентативно, а тільки по цим трьом річках, але потрібно сказати, що наші екосистеми не найгірші і деградовані в порівнянні з Європою », – прокоментував заступник міністра захисту навколишнього середовища Михайло Хорев.
При цьому європейська лабораторія звернула увагу на наявність в українських водоймах і рибі антибіотиків. На жаль, в Україні відсутні сучасні очисні споруди для фільтрації антибіотиків.
Шанс на відродження
Завдяки значному обсягу водних об’єктів України має величезний природний потенціал в рибній галузі. Так, в нашій країні 23 тисячі річок, сотні водосховищ, сотні тисяч ставків і майже півтора мільйона гектарів прісноводної води, які призначені для риборозведення, не кажучи вже про Чорне та Азовське моря.
Міжнародна організація ФАО прогнозує, що до 2030 року світовий продуктовий кошик буде наповнюватися на 65 відсотків вирощеною в неволі рибою і тільки на 35 відсотків – виловленою в дикій природі.
Тому Україні необхідно якомога швидше перейти від первісного промислу на цивілізований розвиток аквакультури. Таке виробництво не тільки є більш екологічним і прогнозованим, так як не дуже залежить від погодних умов, а й здатне створити тисячі робочих місць по всій країні.
Україна має всі шанси стати не тільки «житницею Європи», а й європейської «Рибницею». Інше питання – чи готова держава допомагати ініціативним підприємцям?
У бюджеті на 2021 на підтримку тваринництва призначений 1 мільярд гривень, і ці кошти між собою будуть ділити не тільки представники рибної галузі, але також молочна, м’ясна галузь і бджолярі. Питання про додаткові кошти на підтримку аквакультури в уряді поки, на жаль, не піднімається.
У Верховній Раді і Кабміні припадають пилом проекти законів, які спростили б отримання дозволів на оренду водних об’єктів для розвитку аквакультури, оренду ділянок Чорного моря для розведення мідій і інших молюсків.
Поки чиновники будуть лише створювати видимість допомоги цій галузі, Україна буде втрачати дорогоцінний час, хоча могла б вже зараз почати ефективно боротися з браконьєрством, більш активно наповнювати рибою свої водойми і завойовувати світові ринки власної смачної продукцією.
А у мільйонів українських рибалок-любителів по завершенню нерестової заборони з’явилося б більше шансів зловити на гачок рибку в найближчій чистій річці.